Поради психолога, як зберегти спокій у родині під час карантину
Освітній портал “Освіторія”.
1. Ми панікуємо для виживання.
Можна поглянути на світ тварин — усі звірі попереджають своїх родичів певними сигналами про небезпеку. Якщо, наприклад, мавпа кричить до зграї, що наближається орел, то інстинкт поведінки в такій ситуації дуже сильний: усі мавпи підіймають голову вгору. Якщо це сигнал про те, що іде тигр, мавпи видираються на дерева. Дивовижно, що вони роблять те саме, навіть коли клич про тривогу імітують в умовах зоопарку. Навіть рослини вміють сповіщати одна другу про те, що летить бджілка, отже треба розкрити пелюстки.
Інакше кажучи, паніка — це спосіб вижити: коли ми відчуваємо небезпеку, вмикається саме цей механізм виживання. Люди створюють атмосферу нервування довкола проблеми, бо так нам легше вижити всім разом. Ми надсилаємо один одному сигнал: я тривожусь — а ти як? Ми хочемо відчути, що нервуються та переживають усі, ми в цьому знаходимо об’єднання. Чому зараз у соціальних мережах виникло так багато експертів? Насправді, вони не експерти, а щось десь прочитали і хочуть цим поділитися, щоб знати, що інші відчувають те саме, що й вони.
Є люди, які легковажать темою епідемії. Це зворотний бік паніки. Коли людина пише або каже, що їй байдуже на вірус чи карантин, це той самий механізм пошуку однодумців: вона хоче дізнатися, а кому ще так само байдуже.
2. Ми шукаємо, на що можна спертись.
У стратегії виживання людина завжди прагне приєднатися до більшості, але така неймовірна кількість суперечливої інформації в мережі призводить до розгубленості. Тому люди віддавна шукали мудрих порад у старійшин. Сьогодні ми теж шукаємо авторитетів — лікарів чи фахівців, щоб спертися на їхню думку. Наше друге прагнення — дізнатися, що буде далі, ми хочемо будувати прогнози і діяти згідно з ними.
3. Коронавірус: накопичуйте не гречку, а ресурси.
Пригадалася давня притча про хлопчика і дощ: одне село вже тривалий час потерпало від посухи, і пастир сказав селянам прийти в церкву і помолитися, щоб пішов дощ. Люди прийшли до церкви, а пастир дорікнув їм: серед вас усіх тільки один хлопчик прийшов справді молитися про дощ — він узяв із собою парасольку. Образно кажучи, ми зараз усі, як ті люди. Наша парасолька сьогодні — це заходи безпеки, яких мусимо дотримуватися: сподіватися на краще, але діяти так, ніби очікуємо найгіршого. Тож паніка за таких обставин цілком зрозуміла — це спосіб збадьорити людей довкола: я нервуюся, давайте і ви мобілізуйтеся.
4. Нам потрібні ті, хто дивиться на все критично.
У будь-якому товаристві людей є ті, хто думає і діє швидко, а є ті, хто фільтрує інформацію і відсіює її. Це як за правилами брейнштормінгу: учасники спершу накидають купу ідей, а тоді є група, яка критикує і відкидає певні ідеї. Так от такі люди зараз дуже потрібні: вони своїм розумом і темпераментом не дають решті робити поспішні висновки і зайві дії. Тому важливо не втрачати критичне мислення і вмикати в собі режим раціоналізатора, щоб зовсім не втратити здоровий глузд.
5. Нам допомагає гумор і мечики.
Маємо цінувати людей із почуттям гумору. Гумор і сміх знижують стрес. Стрес шкідливий саме тим, що в цей час в організмі зростає рівень кортизолу, а це пригнічує нашу імунну систему. Жарти і мемчики в мережі знижують напругу і стрес і дають нам змогу впоратися зі складною ситуацією. Тому позитивне налаштування під час карантину дуже важливе.
6. Нам слід користуватися перевагами доступу до інформації.
Може здатися, що наявність такого масиву інформації в мережі спантеличує. Уявіть, якби інтернет і соціальні мережі існували в часи Чорнобильської катастрофи, історія склалася б інакше. Звісно, не можна порівнювати ці явища, але варто користуватися перевагами відкритих даних: читати закордонні джерела, фахові видання, перевіряти факти.
7. Кожен має обрати свій шлях «проживання» карантину.
Хтось сприймає карантин як тюремне позбавлення волі — чекає, що це колись закінчиться, і відкладає своє життя на потім. Хтось здатен жити сьогоднішнім днем — тут і зараз. Психічно здорова людина все ж схильна планувати своє життя — будувати плани на майбутнє, прогнозувати. Тому для проживання карантину кожен має обрати свій шлях: хтось візьметься готувати себе до майбутнього активного життя і буде займатися спортом, читати, розвиватися, комусь легше просто «проспати», умовно кажучи, цей період, інші оберуть шлях перечікування. Будь-який варіант має право на існування, якщо це працює конкретно для вас і допомагає зберегти внутрішню рівновагу.
8. Карантин — час для довгих і глибоких бесід.
Це шанс для нас побути в сім’ї, насолодитися довгим спілкуванням з дітьми — на це в нас завжди бракує часу в шаленому темпі життя. Відчути радість від перебування поруч і розмов.
Не запитуйте себе: за що це нам. Запитуйте — навіщо? Що ми можемо з цього винести? Зрештою, карантин — це певна визначеність, яка завжди краща, ніж невідання, роздоріжжя. Маємо прийняти це як досвід — можливо, пізніше скажемо собі, що ми неабиякі молодці.
Коментарi